Студія ландшафтного дизайну "Ekolog.Bathen"

Культурний ландшафт не повинен бути одноманітним (Бауер та Вайпічке, 1971).
Внутрішнє розмаїття ландшафту відповідає і найважливішій умові його стійкості, і екологічним, і естетичним вимогам, хоча завжди відповідає найближчим економічним інтересам. Невеликі за площею сільськогосподарські угіддя, що чергуються з лісами, гаями, водоймищами і навіть болотами, екологічно найбільш доцільні, але ускладнюють застосування механізації.

У ряді ландшафтів (наприклад, у горбисто-морених) характер морфологічної будови сам собою визначає дробність угідь, але у разі розумніше пристосовувати сільськогосподарську техніку до характеру угідь, а чи не укрупнювати угіддя з метою пристосувати їх до техніки.

У культурному ландшафті має бути різного роду антропогенних пусток, звалищ, занедбаних кар’єрів та інших незручних земель. Всі вони повинні зазнати рекультивації.

З усіх видів використання земель пріоритет має бути відданий зеленому покриву, що диктується його розглянутими особливими функціями в ландшафті. Всі кращі угіддя повинні використовуватися для сільськогосподарських культур, при цьому необхідно прагнути максимального збільшення площі під деревними насадженнями (де це дозволяють загальні фізико-географічні умови), використовуючи для них, зокрема, землі, що рекультивуються, і частина малопродуктивних сільськогосподарських угідь.

При розміщенні угідь необхідно враховувати сполученість фацій, особливо їх зв’язку та гравітаційного каналу. Так, маючи на увазі водоохоронне та ґрунтозахисне значення лісів, важливо забезпечити необхідну частку площі під лісом не тільки вздовж водотоків, ярів тощо, а головним чином на вододілах та схилах, незалежно від цінності цих земель для інших видів використання.

Природна тенденція до виносу хімічних елементів із плакорних (елювіальних, автономних) фацій значно посилюється при розоранні і особливо при внесенні добрив у ґрунт.